Comments by "Alex Quick" (@alex_quick) on "Радіо Свобода" channel.

  1. 16
  2. 13
  3. 10
  4. 8
  5. 7
  6. 5
  7. 5
  8. 4
  9. 4
  10. 3
  11. 3
  12. 3
  13. 3
  14. 3
  15. 2
  16. 2
  17. 2
  18. 2
  19. 2
  20. 2
  21. 2
  22. 2
  23. 2
  24. 2
  25. Також цікаво, що 20 % мітохондріальної ДНК властиві лише українцям та рідко розповсюджуються на інші території. 25 % українських мінотипів відноситься до головного географічного кластеру, широко поширеного у межах Європи, 9 % мінотипів поширені серед слов’янських народів (південних білорусів і східних поляків). Близько 6,7 % мітохондріального генофонду українців демонструє спорідненість з північноєвропейськими фіно-мовними популяціями, незначні 2-3 % поєднують нас зі західносибірськими та північнокавказькими народами», — пояснила науковець. Компоненти аутосомного генофонду українців: 75 % — європейські; 20 % — близькосхідний; 3 % — сибірський; 2 % — південноазійський. «За складом Y-хромосоми українці генетично близькі до народів слов’ян, тобто це обмежується Центрально-східними регіонами Європи. Усі східні, західні, північні та південні слов’яни — генетично схожі, у нас спільна мовно-лінгвістична група. Українці генетично найбільш схожі до білорусів Полісся. Особливо це стосується жителів Рівненської та Житомирської областей. Тобто якщо трактувати не етнічно, а територіально, то білоруси Полісся — по суті такі самі українці. Мабуть, це не політкоректно, але десь так і є. Щодо північних і центральних білорусів, то вони вже мають більшу схожість до поляків і жителів північного заходу європейської частини Росії. «Потім близькі — словенці, хорвати, словаки, східні поляки, північні та центральні білоруси. Є у нас і спільність із жителями південно-західних областей європейської частини Росії», — наголосила вчена.
    2
  26. 2
  27. 2
  28. 1
  29. 1
  30. 1
  31. 1
  32. 1
  33. 1
  34. 1
  35. 1
  36. 1
  37. 1
  38. 1
  39. 1
  40. 1
  41. 1
  42. 1
  43. 1
  44. 1
  45. 1
  46. 1
  47. 1
  48. 1
  49. Іншої землі до «Русії» посланець короля Людовика ГХ не «приєднував», навіть мови про таке не вів. Про цю істину Вільгельм де Рубрук дізнався на місці з особистих розмов у ставках Сартака й Батия. Сумніватися в обізнаності Рубрука немає найменших підстав. Про землю і народ майбутньої Московії Рубрук також мав у ті часи цілком певну думку. Послухаймо: «Про країну Сартаха і про її народи. Ця країна за Танаїдом (Доном) дуже гарна і має ріки й ліси. На півночі (від ставки Сартака, де перебував Вільгельм де Рубрук у серпні 1253 року, це орієнтовно північний схід сучасної Воронезької області) є величезні ліси, в яких живуть два роди людей, а саме: Моксель, які не мають ніякого закону, справжні язичники. Міст у них нема, а живуть вони в маленьких хатинах у лісах. Їхній государ (князь із династії Рюриковичів) і більша частина люду були вбиті в Германії (похід Батия в Європу в 1240–1242 роках.)… Удосталь є в них свиней, меду й воску, дорогоцінних хутер і соколів. Позад них (на схід.) живуть інші, йменовані Мердас, яких Латини називають Мердиніс (мордва), і вони — Сарацини (мусульмани). За ними (на схід.) Етилія (Волга)» [8, с. 88].
    1
  50. 1