Comments by "Alex Quick" (@alex_quick) on "Радіо Свобода"
channel.
-
16
-
13
-
10
-
8
-
7
-
5
-
5
-
4
-
4
-
3
-
3
-
Приходит Путин к гадалке, и говорит:- Расскажи мне о будущем.
- Вижу, едешь тьі в машине с открьітьім верхом, вижу вокруг машиньі, сотни тьісяч людей. Вижу, что єти люди очень радьі, они стоят с флажками, шариками, хлопают, кричат "Браво!", у всех очень счастливьіе лица!
Путин ульібается и говорит:- Ну да. Народ меня любит! А я могу пожать им руки?
- Нет. Крьішка гроба закрьіта...
3
-
3
-
3
-
2
-
2
-
2
-
2
-
2
-
2
-
2
-
2
-
2
-
2
-
Також цікаво, що 20 % мітохондріальної ДНК властиві лише українцям та рідко розповсюджуються на інші території. 25 % українських мінотипів відноситься до головного географічного кластеру, широко поширеного у межах Європи, 9 % мінотипів поширені серед слов’янських народів (південних білорусів і східних поляків). Близько 6,7 % мітохондріального генофонду українців демонструє спорідненість з північноєвропейськими фіно-мовними популяціями, незначні 2-3 % поєднують нас зі західносибірськими та північнокавказькими народами», — пояснила науковець.
Компоненти аутосомного генофонду українців: 75 % — європейські; 20 % — близькосхідний; 3 % — сибірський; 2 % — південноазійський. «За складом Y-хромосоми українці генетично близькі до народів слов’ян, тобто це обмежується Центрально-східними регіонами Європи. Усі східні, західні, північні та південні слов’яни — генетично схожі, у нас спільна мовно-лінгвістична група. Українці генетично найбільш схожі до білорусів Полісся. Особливо це стосується жителів Рівненської та Житомирської областей. Тобто якщо трактувати не етнічно, а територіально, то білоруси Полісся — по суті такі самі українці. Мабуть, це не політкоректно, але десь так і є. Щодо північних і центральних білорусів, то вони вже мають більшу схожість до поляків і жителів північного заходу європейської частини Росії.
«Потім близькі — словенці, хорвати, словаки, східні поляки, північні та центральні білоруси. Є у нас і спільність із жителями південно-західних областей європейської частини Росії», — наголосила вчена.
2
-
2
-
2
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
1
-
Іншої землі до «Русії» посланець короля Людовика ГХ не «приєднував», навіть мови про таке не вів. Про цю істину Вільгельм де Рубрук дізнався на місці з особистих розмов у ставках Сартака й Батия. Сумніватися в обізнаності Рубрука немає найменших підстав.
Про землю і народ майбутньої Московії Рубрук також мав у ті часи цілком певну думку. Послухаймо: «Про країну Сартаха і про її народи.
Ця країна за Танаїдом (Доном) дуже гарна і має ріки й ліси. На півночі (від ставки Сартака, де перебував Вільгельм де Рубрук у серпні 1253 року, це орієнтовно північний схід сучасної Воронезької області) є величезні ліси, в яких живуть два роди людей, а саме: Моксель, які не мають ніякого закону, справжні язичники. Міст у них нема, а живуть вони в маленьких хатинах у лісах. Їхній государ (князь із династії Рюриковичів) і більша частина люду були вбиті в Германії (похід Батия в Європу в 1240–1242 роках.)… Удосталь є в них свиней, меду й воску, дорогоцінних хутер і соколів. Позад них (на схід.) живуть інші, йменовані Мердас, яких Латини називають Мердиніс (мордва), і вони — Сарацини (мусульмани). За ними (на схід.) Етилія (Волга)» [8, с. 88].
1
-
1