Comments by "Alex Quick" (@alex_quick) on "Що Путін дозволяє Медведчуку та Марченко у Криму? | Крим.Реалії" video.

  1. Також цікаво, що 20 % мітохондріальної ДНК властиві лише українцям та рідко розповсюджуються на інші території. 25 % українських мінотипів відноситься до головного географічного кластеру, широко поширеного у межах Європи, 9 % мінотипів поширені серед слов’янських народів (південних білорусів і східних поляків). Близько 6,7 % мітохондріального генофонду українців демонструє спорідненість з північноєвропейськими фіно-мовними популяціями, незначні 2-3 % поєднують нас зі західносибірськими та північнокавказькими народами», — пояснила науковець. Компоненти аутосомного генофонду українців: 75 % — європейські; 20 % — близькосхідний; 3 % — сибірський; 2 % — південноазійський. «За складом Y-хромосоми українці генетично близькі до народів слов’ян, тобто це обмежується Центрально-східними регіонами Європи. Усі східні, західні, північні та південні слов’яни — генетично схожі, у нас спільна мовно-лінгвістична група. Українці генетично найбільш схожі до білорусів Полісся. Особливо це стосується жителів Рівненської та Житомирської областей. Тобто якщо трактувати не етнічно, а територіально, то білоруси Полісся — по суті такі самі українці. Мабуть, це не політкоректно, але десь так і є. Щодо північних і центральних білорусів, то вони вже мають більшу схожість до поляків і жителів північного заходу європейської частини Росії. «Потім близькі — словенці, хорвати, словаки, східні поляки, північні та центральні білоруси. Є у нас і спільність із жителями південно-західних областей європейської частини Росії», — наголосила вчена.
    2
  2. Навіть у Великій Радянській Енциклопедії (далі — ВРЕ), очистивши факти від тенденційного словесного непотрібу, можна знайти підтвердження словам Вільгельма де Рубрука про країну і народ Мокселъ:👇
    1
  3. — «Мордва… ділиться на 2 основні групи: Мордву-ерзю і Мордву-мок шу. Кожна група зберігає свою самоназву (ерзя й мок ша)… Ерзянська і мок шанська мови становлять особливу групу фіно-угорських мов… Уперше Мордва під назвою Морденс згадується в готського історика Йордана (6 століття). Дані мови й матеріальної культури вказують на автохтонність Мордви в межиріччі Оки і середньої Волги…» [9, том 16, с. 565];
    1
  4. — «Мо)) кша, етнографічна група мор)) дви! [9, том 16, с. 423];
    1
  5. — «Мещера, древнє плем'я… Говорило мовою фіно-угорської групи. За археологічними даними, з Мещерою пов'язані могильники і городища 2 — 12 ст., розташовані по середньому плину Оки… Значна частина Мещери до 16 ст. обрусіла…» [9, том 16, с. 205];
    1
  6. — «Меря, плем'я, предки якого в… 1 тисячолітті нової ери жили в районі Володимирсько-Суздальського межиріччя. Уперше Меря (merens) згадуються в 6 ст. готським істориком Йорданом… Мова Мері належала до фіно-угорської групи…» [9, том 16, с. 101];
    1
  7. — «Мурома, плем'я, споріднене з мордвою, що жило на берегах Оки… Мова Муроми належить до фіно-угорської групи… У 10–11 століттях Мурома платила данину Русі (вимисел.), у 12 ст. повністю обрусіла» [9, том 17, с. 127].
    1
  8. Навіть більшовицькі російські джерела підтвердили проживання цих племен у межиріччі Оки і Волги. Всі племена говорили мовами з фіно-у горської групи, тобто були племенами одного кореня, одного походження. І, природно, за старих часів мали одну узагальнену назву народу, якою й було слово Мокселъ, на відміну від спорідненої мусульманської групи — Мердиніс.
    1
  9. Ломоносов і рос. граматика 👇
    1
  10. замінити дужку на слеш в наступньому тексту на посилання:
    1
  11. youtu
    1
  12. .ВЕ)
    1
  13. j0L002r9KYQ
    1
  14. див. етнографічні мапи Грушевського 1915р., Рудницького 1918р., Швейцарський етнографічний атлас 1918р., Дітриха Шефера 1918р., Дячишина 1918 р., Георгія Гасенка 1920р.
    1
  15. Сам В. О. Ключевський і підтверджує нашу думку: «Стосовно звістки про прохід угорців повз Київ 898 року він (Нестор) згадує про діяльність Кирила й Мефодія і про її значення для слов'янства. Була одна мова слов'янська — слов'яни дунайські, підкорені угорцями, морава, чехи, ляхи й поляни — Русь» [6, с. 23–24].
    1
  16. Вільгельм де Рубрук доволі точно ще в ті роки зафіксував землі «Русії», її кордони і звичаї народу. Ось його спостереження: «На північ від цієї області (за Перекопом) лежить Русія, що має всюди ліси; вона тягнеться від Польщі й Угорщини до Танаїда (Дону)» [8, с. 85].👇
    1
  17. Іншої землі до «Русії» посланець короля Людовика ГХ не «приєднував», навіть мови про таке не вів. Про цю істину Вільгельм де Рубрук дізнався на місці з особистих розмов у ставках Сартака й Батия. Сумніватися в обізнаності Рубрука немає найменших підстав. Про землю і народ майбутньої Московії Рубрук також мав у ті часи цілком певну думку. Послухаймо: «Про країну Сартаха і про її народи. Ця країна за Танаїдом (Доном) дуже гарна і має ріки й ліси. На півночі (від ставки Сартака, де перебував Вільгельм де Рубрук у серпні 1253 року, це орієнтовно північний схід сучасної Воронезької області) є величезні ліси, в яких живуть два роди людей, а саме: Моксель, які не мають ніякого закону, справжні язичники. Міст у них нема, а живуть вони в маленьких хатинах у лісах. Їхній государ (князь із династії Рюриковичів) і більша частина люду були вбиті в Германії (похід Батия в Європу в 1240–1242 роках.)… Удосталь є в них свиней, меду й воску, дорогоцінних хутер і соколів. Позад них (на схід.) живуть інші, йменовані Мердас, яких Латини називають Мердиніс (мордва), і вони — Сарацини (мусульмани). За ними (на схід.) Етилія (Волга)» [8, с. 88].
    1
  18. Із появою Ростовсько-суздальського князівства, а пізніше Московського, ця забута Богом земля ще цілих п'ять сотень літ була найбільшою глибинкою Європи, диким краєм, який не мав ані найменшої можливості змагатися навіть із тодішнім розореним Києвом. І це не мої особисті твердження. Що каже завідувач кафедри російської історії Московського університету професора С. М. Соловйова: «Занепало стародавнє вічове місто (мова про Ростов кінця XII століття), і на півночі встановилося одноманіття: всі міста нові, незначні; Ростов занедбаний, Володимир не встиг іще піднятись як столиця великокнязівська, коли був розорений татарами і також занедбаний; великі князі живуть у своїх опричинах, у своїх спадкоємних містах… Міста є тут (на півночі, у країні Моксель) переважно великими обгородженими селами…» [7, с. 224–225]. Саме такими були міста-села ростовсько-суздальської землі, цієї майбутньої Московії, а пізніше Великороси, у другій половині XIII століття. І заселені ті землі були фінськими племенами мурома, весь, мери, мещера, мокша, печора, мордва, марі та інші. Як бачимо, були це зовсім не русичі (слов'яни), а стародавня Фінська Вітчизна, яка спорудила на своїй споконвічній землі села-міста: Ростов, Суздаль, Муром та інші
    1
  19. І підсумував у своїй книзі професор В. О. Ключевський на с 44: «… Наша великоросійська фізіономія не зовсім точно відтворює спільнослов'янські риси… (що) з великою ймовірністю ставлять на карб фінського впливу».
    1
  20. РУСЬкий і руССкій - це різні речи
    1
  21. Сумніватися не доводиться: адже і М. М. Карамзін, і С. М. Соловйов, і В. О. Ключевський у своїх «Історіях» підтвердили факт входження в 1253 році «ростовсько-суздальських князівств» до складу володінь хана Сартака, сина Батия.👇
    1
  22. Вільгельм де Рубрук у 1253 році зафіксував такий розподіл земель між Батиєм і Сартаком: Сартак володів землями Золотої Орди від Дону до Волги і від Каспійського й Азовського морів до північних місць країни Моксель, куди дійшли коні татаро-монголів у 1238 році. Жили у «країні Сартаха» в ті роки, крім татарських племен, лише «два роди людей»: Моксель (які їли свинину) і Мердиніс (мусульмани).
    1
  23. Значно пізніше, завдяки зусиллям великоросійських «писарів історії», з'явилася назва — «ростовсько-суздальська земля». Великороси завжди бажали, щоб їхня історія базувалася на винятках із правил, на бажаннях правлячої еліти Московії.
    1
  24. Підтверджуючи цю думку, звернімося до В. О. Ключевського: «Різноплемінне населення, що займало всю цю територію, увійшло до складу великого князівства Київського, або Російської держави. Але ця Російська держава ще не була державою російського народу, бо ще не існувало самого цього (російського.) народу: до половини XI ст. були готові лише етнографічні елементи, з яких потім тривалим і важким процесом виробиться російська народність. Усі ці різноплемінні елементи поки що були з'єднані суто механічно; зв'язок моральний, християнство поширювалося повільно і не встигло ще захопити навіть усіх слов'янських племен Російської землі: так, в'ятичі не були християнами ще на початку XII ст. Головним механічним зв'язком частин населення Російської землі була князівська адміністрація з її посадниками, данинами й митами. На чолі цієї адміністрації стояв великий князь київський» [6, с. 56]. Яка маніпуляція словами: нема «держави Російської», нема «народу російського», але автор без докорів сумління пише: «князівство Київське або Російська держава». Так у державну історію впроваджувалася велика брехня
    1
  25. Історія великоросів починається із «Залешанської землі», з Московії, які ніколи не були Руссю. Навіть професори Московського університету С. М. Соловйов і В. О. Ключевський крізь зуби визнавали: так, Русь за старих часів була, але великороси як народ з'явилися аж у XVI–XVII століттях. Отож і посягати на Русь не було підстав.
    1
  26. Україна і українці в 1669 р. Ламберт ван ден Бос.
    1
  27. В. О. Ключевський продовжує цю думку: «Так на цьому просторі і в східній смузі Європейської Росії зустрічаємо безліч рік, назви яких закінчуються на ва: Протва, Москва, Силва, Косва тощо. Лише в Ками можна налічити до 20 приток, назви яких мають таке закінчення. Va фінською означає вода. Назва самої Оки фінського походження: це — зросійщена форма фінського joki, що означає ріка взагалі. Навіть племінні назви мері й весі не зникли безвісти в центральній Великоросії: тут зустрічається чимало сіл і річок, які мають їхні назви. Повітове місто Тверської губернії Весьєгонськ отримало свою назву від весі Єгонської, що жила тут… Визначаючи за цими слідами у географічній номенклатурі межі розселення мері й весі, виявимо, що ці племена жили колись від злиття Сухони та Юга, від Онезького озера й ріки Ояті до середньої Оки, захоплюючи північні частини губерній Калузької, Тульської і Рязанської. Отже, руські переселенці, які приходили в Ростовський край, зустрічалися з фінськими тубільцями в самому центрі нинішньої Великоросії» [5, с. 42]. Ось які безперечні істини встановив професор: а) весь великий край від Тули й Рязані на північ і схід у IX–XIII століттях належав фінським племенам: мурома, меря, весь, мокша, мещера та інші; б) плем'я великоросів, або російський народ, як він сьогодні зветься, з'явилося близько XV–XVII століть серед муроми, мері, весі, мокші, мещери
    1
  28. «В області Оки й верхньої Волги в XI–XII століттях жили три фінські племена: мурома (з його імені місто Муром), меря і весь. Початковий київський літопис доволі точно позначає місця проживання цих племен: він знає мурому на нижній Оці, мерю поблизу озер Переяславського і Ростовського, весь в області Білоозера. Нині в центральній Великоросії немає вже живих залишків цих племен, але вони лишили по собі пам'ять у її географічній номенклатурі...👇
    1
  29. На великому просторі від Оки до Білого моря ми зустрічаємо тисячі неруських назв міст, сіл, рік і урочищ. Прислухаючись до цих назв, легко помітити… що колись на всьому цьому просторі звучала одна мова, якій належали ці назви, і вона споріднена з тими наріччями, якими спілкується тубільне населення нинішньої Фінляндії і фінських інородців середнього Поволжя, мордва, черемиси» [5, с. 41–42]. Ключевський "Курс рос. історії"
    1
  30. Українці мають схожі ДНК із жителями сусідніх країн. Про це розповіла Ольга Утєвська, доктор біологічних наук, професор, доцент кафедри генетики та цитології Харківського національного університету імені В. Каразіна.👇
    1
  31. «Європейське положення України зумовлює переважну присутність у мітохондріальному генофонді українців західноєвропейських гаплогруп. Їхня загальна частка становить понад 98 %. Тоді як африканські та східноєвроазійські гаплогрупи зустрічаються з мінімальними частотами — 1 % та відповідно 0,14 %. Області генетичної схожості українців за маркерами мітохондріальної ДНК охоплюють території Польщі, Німеччини й інших країн Балтійського та Північного морів, зокрема, Західну Скандинавію та Британські острови.
    1